Білозірська громада

Черкаська область, Черкаський район

Доньки – матері (повернення додому)

Дата: 12.10.2016 08:10
Кількість переглядів: 251

     Всього буває у житті. Як не будеш сердитись на свою дитину, та все одно серце болить за неї. Бо воно – материнське…

     Валя три місяці проживала з дітками  на квартирі.  Помаленьку вчилася хазяйнувати сама, а що підказували інші. Довго не спілкувалася ні з мамою, ні з батьком. Побачать одне одного на вулиці, відвертаються. Чутки образ по селу гуляли і від Валі, і від її батьків. Люди мовчки  хитали головою, жаліли, осуджували. Та, на жаль, ніхто не задумувався, як цій родині допомогти знайти спільну мову.

     В таку хвилину не залишав пан Сергій Кощавка, то постіль привезе, то різновид крупів, то газову плиту з балоном газу, то ляльки та солодощі для дівчаток, то олійку… Щодня навідувалися працівники  відділу з питань захисту дітей, піклувалися, щоб і дітки були чистенькі, нагодовані, контролювали кошти, КОЛИ , ЩО купила, щоб все необхідне  було: від зубної пасти до одягу, від посуду до ковдри. Та деякі односельчани принесли то тюль зі шторами, то теплу ковдру, то стільчик. Та в основному допомагав пан Сергій. Чесно кажучи, раділи  як помаленьку родина обживається, як дітки бавляться.

     Того літнього дня все було як і раніше. Валя прокинулася  перша діток, ще сонною стала до плити – готувати сніданок.

  • Дочко, ти вдома,- пролунав голос чоловіка.

     У Валі від подиву і ноги підкосилися - на порозі стояв батько.

  • Я тут цей… як ти тут… ,- не знав, що сказати чоловік.
  • Тату, привіт! Заходь не стій у дверях. Подивись, як я живу…
  • А дівчатка де?- перебив чоловік, я їм хлібчика й «канхветиків» привіз.
  • Та вони ще сплять, а ти проходь, сідай, як ви там?
  • А як ми – нічого, воюємо з бабою. Вона на городі цілими днями пропадає, а ввечері зі мною воює.
  • То не пий. А що то вона по селу розказує за мене…
  • То вона на тебе сердиться, що ти пішла.
  • А що ж мені робить було?... я ж жива…
  • Миріться, та й на тому кінець.
  • Це вона тебе до мене прислала?
  • Ні-і-і, дочко, я сам. Вона, шо я приїхав, не знає.

     Валя ще розпитувала в батька про братів, розказала, як їй люди добрі допомагають, і повертатися, а тим більше просити вибачення, вона не буде.

     Говорили - балакали, не помітили, як Софійка прокинулася, зраділа дідусеві - підбігла. Довгенько дід розпитував онуку, як їй живеться. Прощаючись батько сказав:

  • Приходь до мене, поки матері вдома нема, поможеш мені шось.

     Потім, перегодом, приходила мати. Спочатку лаяла, допитувалася, де це Валя з дітьми вештається.

  • Та не кричи, на підробітки до людей ходила,-мовила Валя.
  • Чого це ти по людях ходиш, мене позориш,- злилась мати.
  • Я ж не краду в людей, а хочу заробити щось, щоб копійка була.
  • Вдома роботи повно: віникирубати, по господарству…
  • А мені то що з тої роботи… я тільки треба, щоб робить.

     Отак виказуючи свої образи, не помітили, як втихомирилися і почали просто говорити про буденне.

     Почала мати заїжджати до дочки, та й дочка - ходити до батьків, помагати їм. І потреба знімати житло зникла, тому прийшли обоє (мати з дочкою) до сільської ради і повідомили, що родина буде жити разом, допомагати одне одному та виховуватимуть дівчаток.

     Як приємно, коли родина об’єдналася. Щоб уникати таких неприємностейв родинах радимо побільше спілкуватися зі своїми дітьми та знаходити спільну мову. Тому що найбільше родинних непорозуміньвиникають саме через недомовленість.


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь