Білозірська громада

Черкаська область, Черкаський район

ДОНЬКИ – МАТЕРІ

Дата: 12.10.2016 08:11
Кількість переглядів: 157

     Народжуючи дитину, ми сподіваємося на гарну старість. Але для цього  лише народити замало. В дитячу душу потрібно вкласти зерна добра, любові, терпіння, співпереживання, піклування, треба зростити зерна самодостатньої особистості, яка буде протягом свого життя самовдосконалюватися та само розвиватися, а також вчасно виполоти зерна гордині, пихатості та егоїзму. Коли батьки економлять на  любові, терпінні, часі побути разом, спираючись на зайнятість та втому, тоді й трапляється така історія…

     Родина Б.( прізвище з етичних міркувань приховано) виховували трьох діток. Різниця між старшим та двійнятами становила приблизно десять років. Тяглася мати, щоб як-небудь поставити їх на ноги. А як освіти, як такої не мала приходилося тяжко працювати. Бо батько у виховання не втручався, вихилить чарку та й на тому. Мати набралася городів, сама працює, дітей до роботи не залучала, та й приклад  в них був  - батько, який не допомагав. Не встигала мати за дітьми дивилися, тож зростали вони самі по собі. То одяг не випрасуваний, то самі невимиті, то пахне від них, а ми як знаємо, що найбільшим і найболючішим критиком є самі діти. В результаті братик з сестричкою сиділи вдвох на останній парті.

     Незчулася мати, коли й діти повиростали, старший пішов на свій хліб, виїхавши на заробітки за кордон,  інший син цивільно одружився, а донька закохавшись взяла кредит на рожеві казки коханого, народила доньку,  та обранець не готовий бути батьком, тому його й вітром здуло, залишивши лише боргове ярмо у вигляді кредиту на пам'ять. Плаче мати за безталанну доньку, не вистачає грошей відсотки погасити не те що кредит. Знову закохалася, знову повірила у казку, знову народила донечку, та сталося лихо – загинув в автокатастрофі. Знову біль, знову розчарування…

     Бідкається стара мати, переживає за доньку. Лає її за безталанність, за те, що вдома нічого не робить(яка ж  робота з двома писклятами), що кредити. Отримала допомогу при народженні та не знає, як кредити погасити. Приїхав брат із заробітків,  та й допоміг в усьому розібратися.

     Та мати звикла все лаяти та дорікати. Неодноразово донька жалілася,що мати прискіпується до неї. Та ніхто їй не вірить, адже мати так переживає, так хоче заробити ту копійчину, що « нагребла» тих городів аж вісім.

  • Ось виросте сорго, зіжну, почищу, зв’яжу та й продам віничок. Як – не – як жива копійчина буде, - міркувала старамати.

      Не подумайте, що літ їй багато. Старою її зробили щоденна  важка праця, завжди п’яний чоловік та буденні клопоти – турботи .

     Близько опівночі задзвонив телефон. В трубці чути лише плач, аж слова сказати не можуть. Ледве – ледве розібрала, що просять про допомогу, що сили більше немає, що єдиний вихід – покінчити життя самогубством. Ці слова безнадії настільки вразили, настільки обпекли душу, що більше години говорили, аби хоч трішки заспокоїти.

     Чи то злість велика на доньку, чи можливо люди «нарадили» - як підмінили матір. Слово за слово розгорілася лайка – бійка, била мати доньку свою, аж клоччя волосся летіло. Била та називала різними лайливими словами її та діток. А тут до цієї лайки й батько долучився, почав життю – буттю навчати.

     Наступного дня взяла донька діток своїх та й пішла до сільської ради, може з годину – другу була відсутня прийшла додому ,а хата на ланцюг із замком замкнена, а ключів немає.

  • Тату, де ключі від хати? Мені треба дітей погодувати й ліків дати, -запитала донька.
  • Немає там твого й немає тобі чого тобі та твоїм дітям робить, йди туди, де п’єш та гуляєш, - казав батько.
  • А де мати?- допитувалася – таки дочка.
  • Звідки я знаю, - бурчав батько.

     Не знала, що робити юна мати , а тут якраз дзвоню, запитати як справи?Як дітки? Чи вчухла вчорашня «пожежа»?

     Почала розповідати з гіркотою в голосі, що рідні батьки до хати не пускають, а дітки хочуть спати, обідня ж бо пора. Негаючи ні хвилини, служба у справах дітей зідзвонилися із головним лікарем та негайно виїхали за адресою, де проживає родина Б.

     В голові роїлися різні думки: як, куди, чому??? Доньку з дітками розмістили в лікарні, оскільки найменшенька хворіє на  бронхіт. Оскільки в мами не було коштів, приватний підприємець Войтко В’ячеслав Миколайович надав  ліки для немовляти на суму 350 гривень, благодійний жест зробила родина Пархоменків, які допомогли  засобами гігієни та побутовою хімією,  вони ще й молочка приносили, бо мають корівку. Цю родину неабияк підтримувала родина Черненків, які ввечері принесли і вечеряти й одяг для мами. І коли не було молочка, то швиденько вирішили цю проблемку.

  • Рідненька, ти розумієш, щовід сьогодні у тебе починається інше життя, дети мусиш навчитися відповідати за свої вчинкита дії, навчитися вести господарство, доглядати як слід діток, навчитися прати та прасувати. І найголовніше- ніяких «друзів». Ти погоджуєшся?- запитализі служби дітей.
  • Да, - тихо відповіла.
  • Буде дуже важко, з нашого боку посилений контроль , втучатимемося і в кошти, і в стосунки, скрізь…
  • Допоможіть мені вибратися з цієї ями, я хочу, щоб мої діти жили добре, будь ласка, допоможіть.

     Від цих слів похололо в душі, забракло слів, і лише серце підказувало обійми її, допоможи їй, поки не пізно, поки вона цього хоче, поки вірить у людей…

     На разі родина досі перебуває в лікарні. Добрі люди закупили ліки, фермери постачають молочко, а служба  у справах дітей залучають підприємців до благочинності. Оскільки  багацько потрібно для  будинку, який стояв пусткою протягом 15 років. Просимо залучитися до доброї справи всіх небайдужих!


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь